Тривожність як особливість ментальності пострадянської людини
Висока тривожність – невід’ємна особливість нашого менталітету. «От почнеться школа, і скінчиться безтурботне дитинство», «вступиш до інституту, там почнуться суцільні нерви», «підеш на роботу – і прощай, спокійне життя», «народиш дитину – і про себе доведеться забути». Кому з нас не доводилося чути таких життєвих настанов? З дитинства людину привчають до того, що життя – це безкінечний перехід з одного стресу в інший ще інтенсивніший. В результаті постійний стан тривожності сприймається за норму, ба навіть більше – оцінюється як позитивна якість. Удавана користь постійної тривоги полягає, наприклад, у таких міркуваннях:
- вона свідчить про відповідальність та турботу («хороша мати завжди непокоїться про свою дитину, навіть якщо їй нічого не загрожує;
- вона мотивує людину, стимулює її до дій («щоб досягти успіху, треба весь час крутитися як білка в колесі;
- вона допомагає виправдати очікування оточуючих («якщо не буду переживати, начальник подумає, що я недостатньо зацікавлений у роботі»);
Переконаність у тому, що тривожність – це благо свідчить про нездатність проводити межу між думками та діями. Активне, насичене життя насамперед залежить від нашої діяльності, а не від постійного прокручування у голові думок про те, що може статися поганого і як цьому запобігти. Отже високий рівень тривожності не лише не допомагає, а навпаки – шкідливо впливає на продуктивність життя.
Що насправді робить з нами тривожність:
- краде час, змушуючи людину витрачати його намарно;
- погіршує пам’ять та увагу, бо необхідність постійно хвилюватися заважає зосередитися на справді важливих речах;
- психологічно виснажує, бо чим більше людина перебуває у тривожному стані, тим гострішим він стає;
- фізично втомлює – метушня, знана в народі як «імітація бурхливої діяльності» відбирає більше енергії та сил ніж злагоджена діяльність.
Звісно, цілком нормально хвилюватися за наших близьких, коли вони хворі, нервувати перед співбесідою чи перейматися через неочікувані фінансові труднощі, – тобто, коли наявні реальні причини тривожності. Але якщо ви відчуваєте, що постійна занепокоєність перетворюється у спосіб життя, підмінюючи собою справжні цілі та прагнення і відбираючи у вас енергію, слід обов’язково звернутися по допомогу до психотерапевта. Спеціаліст допоможе вам розставити пріоритети та наповнити своє життя справжніми яскравими подіями замість безплідних тривог і переживань.